Я – ЄВРОПЕЄЦЬ!

Україно моя! Чисті хвилі ланів, променисті міста, голубінь легкокрила!.. Особисто для мене ці слова асоціюються тільки з Україною, де, скільки сягає око, простягаються безкраї моря пшениці, і кожного ранку соняхи повертають свої усміхнені голови до сонця. Моя країна – це держава зі своєю багатовіковою історією. Тут живуть добрі і працьовиті люди. Моя Україна розташована в самісінькому центрі Європи. То виходить, ми – європейці?..

А що означає бути європейцем? Дехто думає, що європеєць – це лише людина, яка живе на європейському континенті. А я вважаю, що бути європейцем – це значить бути вихованим та освіченим, знати декілька мов, можливо, читати в оригіналі Гете й Шекспіра, розуміти творчість видатних композиторів... Я думаю, що багато українців відповідали й відповідають цим критеріям. І нам також є чим пишатися. Ми маємо свою культуру й історію. Україна подарувала світу Тараса Шевченка, Івана Франка, Сергія Прокоф’єва (до речі, мого земляка), Лесю Українку та інших талановитих митців.

Можливо, ми давно вже отримали б «європейську прописку», але нам завжди щось заважало: спочатку не було часу, бо докучав хан Батий своїми завойовницькими походами, потім Богдан Хмельницький уклав союз з Московією, одягнувши ярмо на шию своєму народові. Ця історична «заслуга» (возз’єднання України з Росією) остаточно закрила Україні вікно в Європу.

Про тернистий шлях України до Європи особисто я знаю тільки з історичних книг та розповідей дорослих. Українцям роками втлумачували, що Європа - це не для вас, казали: «Європа – це погано!» Туди нікого не пускали, а про те, щоб рухатися країні в європейському напрямку, не було й мови. Ми тільки скоса дивилися на європейців, крадькома захоплювалися їх «загниваючим капіталізмом», іноді смакуючи його плоди: бабусі та мами шаленіли від модного журналу «Бурда», татусі втрачали мову від іноземних магнітофонів, а молодь співала під гітару десь підслухану пісню з платівки, привезеної крадькома із ближнього зарубіжжя.

Ішли роки, змінювалися країни, вожді. Ми інакше стали сприймати Європу. Нас уже ніхто не переслідує за те, що слухаємо європейську музику, подорожуємо європейськими країнами, навіть навчаємося в європейських вузах. Зараз стало престижним знати кілька європейських мов, долучатися до європейської культури, їздити в гості або запрошувати до себе європейців. Ми зрозуміли, що є такими ж як і вони, у нас багато спільного. Український народ уже давно вибрав своїм орієнтиром Європу й довів, що готовий іти туди, але колишня влада боялася зробити перший крок. Можливо, вона думала, що, прийнявши це рішення, погіршить економічний стан країни, а, може, важко було розірвати тісні стосунки з Росією. Та народ уже чітко визначився зі своїм європейським курсом. Точкою неповернення став Майдан. Ми ніби прозріли. Революція Гідності зробила свою справу. Тисячі молодих людей вийшли на вулиці, щоб сказати, що українці гідні називатися європейцями. Ми прокинулися від довгого сну, прискорили крок до Європи. Доля дала нам шанс, і ми не повинні його проґавити.

Україна почала писати нову «Історію». Які барви переважатимуть на сторінках цієї книги? Куди буде спрямована енергія нації ? Яку державу збудуємо ми? Упевнений, що європейську!

Особисто я вже вважаю себе європейцем, бо прагну досконало знати декілька європейських мов, більш того, мені просто подобається спілкуватися іноземними мовами. Європеєць – це не материкова приналежність, а стан душі. Для мене немає сумніву: Україна – це Європа. І це також Європа Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Бориса Патона, Василя Стуса й Ліни Костенко. І вони гідні, щоб їхні імена стояли поруч з іменами видатних європейців: Гете, Байрона, Шекспіра, Ньютона, Паскаля...

Ніхто не зупинить історії хід -

Будує свій дім Україна.

І стверджує нині і Захід, і Схід,

Що ми є велика родина.

Україна прагне визнання свого дому в Євросоюзі, бо ми - європейці!